Як не дивно, відповісти на це питання допоможуть архівні документи 1920-х років. Кожна нова влада завжди робила аудит всього того, що вона отримала у спадок від влади попередньої. Радянська влада, змінивши монархію, теж вдалась до таких кроків. У грудні 1922 р. за розпорядженням Головполітосвіти Чернігівська губернська політосвіта прийняла рішення взяти на облік клавішні музичні інструменти. Таким чином політосвіта стояла на сторожі дотримання принципу «соціальної справедливості». Як казав Шариков: «Что тут думать – отобрать и поделить!»
Архівна справа, яка зберігає заяви громадян про «добровільну» згоду щодо державного обліку музичних інструментів та реєстраційні картки, налічує 517 аркушів. Це свідчить про любов до музикування у значної частини міських, зрозуміло, заможних родин. Цей же документ дозволяє дізнатись звуки яких саме інструментів милували слух любителів домашнього музикування. Роялі відомих виробників Блютнера, Мюльбаха, Беккера, Дідеріхса, Шредера, Дугіна. Піаніно торгових марок – Оффенбах, Штраб, Ріхтер, Дідрах, Андерікс, Ліненберг, Шейдмайер, Кох. Роялі прикрашали помешкання викладачів музики Ф. Проценко, О. Михайловської, В. Кушакевич, А. Каратаєва, К. Духанової; актриси Г. Шекун; лікарів Т. Шафаренко, Є. Наркевича; фельдшера Є.Залепухи; торговця А. Кузьменко. В будинку родини Спаських стояв рояль Беккер, придбаний у 1910 р. для доньки Євгенії. На піаніно грали в домах Горячкіних, Глезер, Добіаш, Парпури, Іоффе, Збірал, Фурси, Войтиченко та інших.
Існували в місті й музичні колективи. У жовтні 1923 р. при Ніжинському інституті народної освіти був організований студентський Хор-студія на 46 хористів (засновник та керівник хору Ф. Проценко, акомпаніатор С. Пашутинська). До репертуару хору входили художні твори М. Лисенка, К. Стеценка, Г. Давидовського, М. Леонтовича, Б. Вержиківського, О. Кошиця та «революційні пісні українських та російських пролетарських композиторів». Хор навіть зробив постановку опери «Запорожець за Дунаєм» С. Гулака-Артемовського. У квітні 1925 р. Хор-студія став членом Музичного товариства імені Миколи Леонтовича. «Наш хор виблискував, і було звичайною справою, коли під час репетицій, що іноді тривали до пізнього вечора, на траві, що вкривала площу перед інститутом, розташовувалось з півсотні ніжинців, які приходили нас послухати», – згадував колишній хорист І. Г. Спаський.
На весні 1923 р. два концерти дала прем’єрша Київського державного академічного оперного театру В. Кобеляцька-Брюно, квитки на який можна було прибдати в магазині Іоффе на Гоголівській.
У 1926 р. в Ніжині був створений ще один музичний колектив – Окружна мандрівна капела (21 хорист) під керівництвом Ю.А. Слоницького. В статуті капели означені головні завдання і практичні заходи, серед останніх робота на музичним матеріалом для публічних виступів, організація співочих гуртків та підготовка керівників для них.
Поза сумнівом, Ніжин був й музикальним, й співочим. І зберіг любов до музики до сьогодення.
Наталія ДМИТРЕНКО, кандидатка історичних наук, заступниця директора
НКМ ім. І. Спаського з наукової роботи