До дня вшанування пам’яті жертв політичних репресій.
Головний ворог людини – швидкоплинний час. У своїх глибинах він приховує явища, події, імена.
Представники старої інтелігенції залишались чи не єдиними свідомими носіями національної ідеї в часи побудови «нового мира». На думку ідеологів радянського строю, вони гальмували процес утворення «федерації культур». Переважна частина нової (у першому коліні) інтелігенції швидко інтегрувалась в систему соціалістичних цінностей і брала участь у формуванні її ідеології. Друга частина стала об’єктом морального та кримінального терору. У 1921 р. Україна побачила перший показовий політичний процес над представниками інтелігенції. Він створив прецедент і відкрив низку справ над українською інтелігенцією, як «носієм націоналізму».
Перетворення музеїв з культурно-просвітницьких закладів на центри пропаганди нового устрою, нав’язування їм в командному порядку ідеологічних схем та орієнтирів не могли не викликати незгоду свідомої частини інтелігенції. І влада оголосила війну ідеологічно ворожим елементам.
Багато музейних працівників було звільнено з посад, заарештовано, загинуло в концентраційних таборах. Поширювалась практика морального утиску: музейників позбавляли права на свободу творчості, як важливішу з умов її існування. Серед керівників та співробітників музеїв Північного Лівобережжя були заарештовані Н. Онацький, С. Гапєєв, І. Спаський, Я. Морачевський, О. Маліношевський, І. Галюн, П. Вернігор, О. Поплавський. За «приховування» контрреволюційної літератури звільнений з посади завідувач Путівльським музеем Д. Шарапов, бібліотекар Роменського окружного музею С. Італійський. Були зроблені спроби усунути з посади керівників Прилуцького (В. Маслов), Роменського (М. Семенчик) та Сосницького (Ю. Виноградський) музеїв.
Трагедія музейної інтелігенції полягала в тому, що її примушували не тільки визнати нову ідеологію, але й бути активними борцями за втілення її в життя засобами музейної експозиції. Певний час вони опирались тиску, відстоюючи свою професійну гідність, своє право мати власні погляди. Де-хто з них заплатив за це власним життям – Н. Онацький, С. Гапєєв, Я. Морачевський, Ю. Каневський. Влада безжалісно розправлялась з ідеологічними ворогами. Репресії 1920 – 1930-х рр. суттєво знизили інтелектуальний та духовний потенціал кадрів музейних працівників.
Пам’ять – це зброя!
