Петро Васильович Одарченко (1903–2006) – випускник Ніжинського інституту народної освіти, аспірант Ніжинської науково-дослідної кафедри історії культури та мови, дослідник-літературознавець, мовознавець. Зацікавленість великою українською поетесою Лесею Українкою у Петра Васильовича розпочалася ще із студентських років. Вона була не випадковою, адже в останні роки навчання в Гадяцькій земській гімназії відбулося його знайомство з письменницею Оленою Пчілкою (матір’ю Л. Українки), яка жила в будинку Драгоманових. Їх спілкування вилилися написання П. Одарченком на третьому курсі інституту рефератів «Нова література про Лесю Українку (рецензія на Зерова, Музичко і Драй-Хмару)» та «Метафора в творах Лесі Українки».
У 1926 р. закінчив Ніжинський ІНО. Після успішного захисту дипломної праці «Фольклор в краєзнавчій роботі трудшколи», став аспірантом при науково-дослідній кафедрі історії культури та мови ІНО й під керівництвом Є. Рихліка написав дисертацію на тему «Стиль Лесі Українки» (не захистив через арешт). У ній були зроблені перші спроби його як дослідника порівняльно-історичного методу в галузі українознавства. За роки навчання в аспірантурі у наукових виданнях опублікував низку розвідок про письменницю, серед них – «“Die Weber” Г. Гайне у перекладі Лесі Українки», «Нові ненадруковані поезії Лесі Українки», «“Прощання” Лесі Українки», «Перша редакція “Місячної легенди” Лесі Українки», що одержали схвальну критику літературознавців М. Зерова, С. Єфремова, Г. Майфета, Б. Якубського.
1 жовтня 1929 р. був заарештований у справі СВУ за сфабрикованими звинуваченнями і засуджений до 3-х років заслання в Алма-Ата. Тяжка хвороба, звільнення від арешту 5 грудня 1933 року, а 6 грудня того ж року – знов арешт і висилка на 3 роки в Уральськ. У 1937 році повернувся в Україну, але влаштуватися на роботу за фахом не зміг.
Продовжити свої науковій пошуки в даній тематиці П. Одарченко зміг вже в еміграції через багато років. Найвизначніші його розвідки з обраної теми дослідження: «Співець свободи» (1951), «Леся Українка» – вступна стаття до І тому творів Лесі Українки (1953), «Леся Українка» – стаття в «Енциклопедії українознавства» (1980), «Зоря України» (1988).
Вчений розглядав поетесу як символ української ідентичності та незламності, зробивши фундаментальний внесок у створення розвідки «Хронології життя і творчості Лесі Українки» (1970). Дослідник акцентував увагу на мужній вдачі Лесі Українки, успадкованій від матері Олени Пчілки, яка поєднувалася з високою інтелектуальністю та творчим генієм. Інтерпретував творчість Лесі Українки крізь призму утвердження української мови та культурної ідентичності, підкреслюючи її роль у світовому контексті. Як науковець української діаспори (США), сприяв збереженню пам’яті про письменницю, висвітлюючи її як національну героїню, чиє слово було «найсильнішим» на соборній Україні.
Загалом, вчений присвятив вивченню життя та творчості Лесі Українки понад 80 публікацій, що були високо оцінені в науковому середовищі, зробивши вагомий внесок у розвиток лесезнавства – наукового висвітлення життєвого шляху та творчого доробку Лесі Українки, як напрямку в українському літературознавстві.
Ілюстрації: 1. Леся Українка: 2. Одарченко П.В.; 3 – 4 Праці П.В. Одарченка
Світлана РОЙ, наукова співробітниця відділу фондів
НКМ імені Івана Спаського
