Розквітла вишиванка кольорами
Українська вишиванка — це не просто елемент національного одягу, а справжній код ідентичності, що зберігає духовність, традицію та історичну пам’ять народу. Серед багатьох регіональних варіацій особливе місце займає вишиванка Чернігівщини, яка вирізняється глибиною символіки, майстерністю виконання та багатством орнаментів. Наш регіон – один із найдавніших регіонів України, що славиться багатою історією, розвиненою культурою та духовними традиціями.
Вишиванка регіону стала носієм елементів язичницької символіки, яка згодом трансформувалася під впливом християнства. Її особливості значною мірою залежали від соціального статусу майстрині, історичних періодів і впливів ззовні. За даними досліджень Віри Зайченко, вишивка знаті та міщан відрізнялась від селянської. Заможні жінки використовували привозні тканини, шовки, золоті та срібні нитки, прикрашали одяг коштовним камінням. В епоху козацького бароко вишивали не лише одяг, а й інтер’єрні речі, які часто передавали у спадок. Селянська ж вишивка виконувалась на домотканому полотні, найчастіше білими нитками, іноді з червоними акцентами. Саме такі вироби сьогодні вважаються народними. Білим по білому – візитівка регіону. До білої вишивки з часом додавали червоний, іноді синій або блакитний кольори. Чорний колір став популярним лише з кінця ХІХ ст. – не через символіку смутку, а завдяки доступності фабричних барвників.
Техніки які були найбільш популярними в нашому регіоні: лічильна гладь, виколювання («солов’їні вічка»), мережка та штапівка. Традиційні техніки включали занизування, коли візерунок з обох боків тканини був дзеркальним. Серед орнаментів популярними були ромби, хрести, зірки, гребінці, зигзаги, деревця (схожі на сосни). Ці мотиви не були випадковими – кожен елемент мав своє значення: ромб символізував родючість і жіноче начало; хрест – охоронний знак, що захищав людину від злих сил; зірки та розетки – образи космосу й гармонії у Всесвіті; гребінці – знак життєвої сили та енергії. Вишиті сорочки Чернігівщини мають ще одну особливість — візерунки на падолі, рукавах і горловині частіше не повторюються. Здебільшого орнаменти розташовувалися симетрично, акцентуючи увагу на центральній частині сорочки – комірі, грудях і манжетах, що вважалися енергетичними точками людини.
Із кінця ХІХ ст. вишивка починає змінюватися: поширюються рахункові техніки, а згодом – вишивка хрестиком. Цьому сприяло масове виробництво схем. Один із найвідоміших прикладів — французький парфумер Брокар, який продавав дешеве мило з вкладкою – схемою для вишивки. Ці орнаменти – квіти, фіалки, троянди стали частиною візерунків народних майстринь, хоча й не мали первісного символізму. Така вишивка дістала назву «брокарство». В ХХ ст. стає популярною машинна вишивка, яка основний акцент робила на кількість, а не індивідуальність виробу.
Сьогодні вишиванка Чернігівщини, та й усієї України, переживає новий етап популярності. Це сприяє збереженню та поширенню традицій вишивки, переданих з покоління в покоління.
На фото: сороки з фондової колекції музею.
