Різдвяні свята в Україні сповнені особливого колориту, глибоких символів і обрядових дій, які передаються з покоління в покоління. Одним із ключових елементів української різдвяної традиції є Дідух – сніп зерна, що символізує зв’язок із предками, родинний добробут і вшанування природи як джерела життя. Його занесення до оселі та встановлення на чільному місці – це не лише обрядова дія, а й духовний акт, що підкреслює єдність сім’ї та її коріння.
Дідух – це вмістилище духів дідів-прадідів кожної оселі. Згідно з віруваннями вважалося, що духи-родичі влітку перебували на нивах та серед скоту, сприяли урожаю, захищали його від бід. А на зиму ці створіння переходили в останній сніп і переселялися з ним зимувати у господаря в клуні. Разом з тим різдвяний сніп, ще й символізував новорічний урожай, добробут, багатство та долю людей. За традицією цей оберіг виготовляли лише чоловіки (міг використовуватися як «обжиночний», так і «зажиночний» сніп). У центрі розміщувався Дідух-сніп, а навколо декілька (у деяких областях – дванадцять) в’язок найкращого запашного сіна. Цей сніп з почестями, певними ритуалами, піснями, молитвами вже був принесений з поля. У ньому також присутня частка Бога-сонця, Бога-урожаю та багатства – це своєрідна емблема урожаю.
Дуже важливою була традиція занесення Дідуха до оселі. Батько з сином (синами) заходили до клуні, знімали шапки та вклонялися обрядовому символу. У нього з молитвою просили – доброго врожаю, багатства, здоров’я, щоб наступний рік був кращим. Батько брав Дідуха поперед себе й першим виходив з клуні, його він тримав у правій руці, а в лівій маленьку в’язку сіна, яку розтрушував по дорозі до хати. Спочатку святий сніп ставили на порозі. Господиня відчиняла двері, вклонялася та запрошувала гостей. Далі з лівої пахи (під лівою рукою) господиня у господаря брала сіно та стелила на покутті та на столі. Коли наставав момент занесення снопа урожаю до оселі всі мовчали, а коли він був встановлений, то поверталися до нього обличчям, промовляли слова подяки за пройдешній рік та побажання на наступний. З 24 грудня до 1 січня наставали «Святі вечори», коли Дідух стояв на покутті в оселі, тоді не можна було нічого робити.
Дідух перебував у домі до Нового року, далі з нього витрушували зерно, яке зберігали до посіву (сіяли по всьому господарству, й у хаті, й на полі). А залишену солому спалювали в садку (попіл розтрушували по ниві, або за вітром). Нині різдвяний сніп використовується як символ збереження і відродження українських традицій, пристосовуючи його до сучасного побуту та святкування. Його встановлюють у домівках, як оберіг і декоративний елемент на Різдво, що нагадує про культурну спадщину. Дідух часто стає частиною тематичних виставок, фестивалів та майстер-класів, де знайомлять з традиціями предків. Деякі використовують солом’яний сніп, як альтернативу новорічній ялинці, акцентуючи увагу на екологічності та духовних цінностях.
Отже, Дідух – автентичний символ українського Різдва, що уособлює зв’язок із предками, родинну єдність і шанування природи. Традиція його занесення до оселі об’єднує сакральне та земне, нагадуючи про гармонію між родиною та світом. Сьогодні солом’яний сніп залишається важливим оберегом і символом відродження українських традицій.
